Богдан Косар

“ ВОЛОСЯНКА, ХАЩОВАНЕ І ЯЛИНКУВАТЕ

……..Казали, що й наші села Хащоване, Ялинкувате й Волосянка почалися з опришків, з таких, як потім був отой Довбущ. А то вони були ще й навперед Довбуша……

….Нападали на панів і тут на нашім боці, і там, онде на Закарпатті. То добрі люди були і смілі дуже. За таких кажуть, що їх не бере ні вода, ні вогонь. А вони панів перемагали не так зброєю, як розумом. Та й їм і свої гори та ліси помагали, бо панам вдавалося, що за кожною смерічкою на них смерть чигає.

Але перейшли роки, та й ті троє опришків уже постарілися й не могли так воювати, як молоді. Вийшли вони на полонину Високий Верх коло Рожанки, посідали та й яли радитися:

— Ну, та й що будемо далі робити? Поки-сьме вилізли сюди, та й сорочки мокрі до плечей поприлипали. Правду кажуть: у п'ятдесят уже си сядь'. Сідати би вже й нам десь.

— Але де? На давнє місце не підемо, бо там дідич лише того чекає, вли му в руки попалися.

— Давно я над тим думав, - каже якийсь, що старшував у них. - ти підеш в он тоті хащі.

— Добре.

— А ти, - каже до другого, - в он тоті ялини.

— Та най буде.

— А я піду, де тота волосань росте.

Та й розійшлися. Помалу побудувалися. Перебрали до себе жінок, тай лишилося там на все. До них потім ще якісь люди, може й такі, як і вони, поприходили.

Та й так почалися три села: Волосянка, Хашоване і Ялинкувате.”